Фотодинамічний лазер

 

• Хвороба Меньєра – це захворювання внутрішнього вуха, яке викликає сильне запаморочення (запаморочення), дзвін у вухах (тиннітус), втрату слуху та відчуття повноти або закладеності вуха. Хвороба Меньєра зазвичай вражає лише одне вухо.

• Запаморочення (часто важке та непрацездатне)

• Флуктууюча втрата слуху

 

Лазерна енергія в червоному та ближньому інфрачервоному спектрах здатна проникати в тканини. Він стимулює мітохондрії в клітинах виробляти енергію шляхом виробництва АТФ (аденозинтрифосфату). Мітохондрії є джерелами живлення всіх клітин; вони метаболізують (спалюють) паливо та виробляють енергію для клітини у формі АТФ. Стимулюючи мітохондрії, лазерна терапія може відновити пошкоджені тканини та повернути клітини до здорового стану, усуваючи багато дегенеративних станів.

Ми знаємо про важливість клітинних мітохондрій із наших досліджень нейротоксинів і про те, що можна використати для усунення їх впливу. ALC і ALA зменшують вікове погіршення слухової чутливості та покращують кохлеарну функцію. Схоже, що цей ефект пов’язаний зі здатністю мітохондріального метаболіту захищати та відновлювати спричинене віком кохлеарне пошкодження, тим самим порушуючи функцію мітохондрій і покращуючи здатність виробляти енергію.

Мета: це дослідження має на меті оцінити ефективність низькорівневої лазерної терапії (LLLT) у лікуванні хвороби Меньєра (МН).



Матеріали та методи: Було зареєстровано двадцять осіб з діагнозом одностороння МД і неконтрольоване запаморочення. Учасники були випадковим чином розподілені на дві групи: група 1 отримувала щоденні сеанси LLLT тривалістю 20 хвилин з використанням 5-мВт м’якого лазера протягом 6 місяців, тоді як група 2 отримувала бетагістин у дозі 16 мг двічі на день протягом такої ж тривалості. Контроль запаморочення згідно з рекомендаціями Американської академії отоларингології з хірургії голови та шиї (AAO-HNS) оцінювався на основі кількості та тривалості запаморочення на місяць протягом 6 місяців перед лікуванням порівняно з 6 місяцями під час терапії. Крім того, аудіометричні оцінки були проведені до та після лікування, результати були представлені як середнє значення чистого тону на частотах 500, 1000, 2000 та 3000 Гц. Оцінки проводились на початку дослідження та через 3 і 6 місяців терапії.



Результати: в обох групах спостерігалося значне зменшення кількості та тривалості нападів запаморочення порівняно з вихідним рівнем, зі статистичною значущістю, що спостерігалася на 3-місяць в обох групах (p<0.05 using multiple pair comparison test). Betahistine demonstrated faster action in reducing vertigo spells (p<0.05 when comparing 3-month results between groups). However, there was no statistically significant difference in audiometric outcomes between the two groups.



Висновки: наші висновки свідчать про те, що LLLT може ефективно полегшувати запаморочення, пов’язані з МД, хоча початок його дії виглядає повільніше порівняно з бетагістином. Дозування терапії може відігравати важливу роль у її терапевтичних ефектах, причому основним механізмом, що лежить в основі її ефективності, вважається збільшення кровотоку до внутрішнього вуха.